12 травня 2020
Спецпроекти

ПРИЧИНИ СКЛАДНОГО ФІНАНСОВОГО СТАНУ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ВОДОПРОВІДНО-КАНАЛІЗАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСТВА

Світовий розвиток підприємств водопровідно-каналізаційного господарства розпочався приблизно 150 років тому, наприкінці XIX століття.

За цей час у світі з’явилася велика кількість водопровідних та каналізаційних мереж, завдяки чому значно підвищився рівень життя багатьох людей. Адже доступ до чистої питної води є необхідною умовою для безпеки, гідного життя та процвітання. Але, нажаль, від дефіциту води і досі страждає більше 40% світового населення.

Організація Об'єднаних Націй (ООН) докладає значних зусиль для подолання глобальної кризи, що обумовлена недостатньо розвиненою системою водопостачання.

Важливою віхою в сучасній історії стало визнання права людини на воду і санітарію. Згідно з резолюцією, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН у липні 2010 року, кожна людина має право на доступ до достатньої кількості води для особистих і побутових потреб (від 50 до 100 літрів на добу на людину). При цьому вода повинна бути безпечною, прийнятною за якістю і ціною (вартість води не повинна перевищувати 3% від доходів домашніх господарств), а також доступною фізично (джерело води повинно знаходитися в межах 1000 метрів від будинку і на її набір має витрачатися не більше 30 хвилин).

В Україні система водопостачання розвинена досить добре. Централізованими системами водопостачання забезпечені всі міста та 89% селищ міського типу. Існує понад 6100 підприємств, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Суттєвим недоліком українського водопровідно-каналізаційного господарства є його збитковість. Сумарна заборгованість українських водопостачальних підприємств обчислюється мільярдами гривень, і з кожним роком ситуація тільки погіршується. Водопостачальні підприємства є дуже енергоємними і основна частина боргу утворюється внаслідок несплати за використану електроенергію.

 Основною причиною збитковості є державна тарифна політика. Підприємства водопровідно-каналізаційного господарства здійснюють свою діяльність під жорстким контролем органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій. Тарифи, що встановлюються державою, не покривають витрат водопостачальних підприємств. Також при встановленні тарифів не враховується можливість подальшого розвитку підприємств. У тарифи практично не закладаються витрати на капітальний ремонт і модернізацію обладнання.

Як наслідок, українські водопостачальні підприємства використовують застарілу матеріально-технічну базу та застарілі неефективні технології виробництва. Основні фонди мають значний ступінь зносу.

Тариф на споживання води в Україні становить приблизно 25 грн/м3. Для порівняння: в Німеччині цей тариф становить приблизно 160 грн/м3, тобто в 6,4 разів більше, ніж в Україні. Завдяки такому рівню тарифів водопровідно-каналізаційне господарство Німеччини є одним з найкращих у світі.

Якість водопровідної води в Германії настільки висока, що німці можуть спокійно тамувати спрагу водою з-під крану і вдома, і на роботі. До речі, саме тому в німецькому трудовому законодавстві немає припису, що зобов’язує роботодавців забезпечувати працівників питною водою.

У Германії не використовують хлор для знезараження води, замість хлорування застосовується інноваційний спосіб збагачення води киснем і абсорбції марганцю й заліза.

Також слід зауважити, що водопровідно-каналізаційне господарство в Германії не приватизовано і перебуває в комунальній власності, так само, як і в Україні. Водопостачання в Германії – задача державна. Навіть натяки на можливе створення правової бази для приватизації цього сектору викликають в Германії однозначну негативну реакцію – як серед мешканців країни, так і серед політиків. Тобто не варто шукати вихід із ситуації, що склалася в Україні, в приватизації підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.

Нажаль, для України забезпечення такого високого рівня очистки води, як в Германії, не по кишені.

Спробуємо розібратися, наскільки можна підвищити тарифи на воду в Україні та не порушити вимогу резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яка наголошує, що вартість води не повинна перевищувати 3% від доходів домашніх господарств.

 Мінімальний розмір пенсії в Україні становить 1700 грн. Якщо пенсіонер з такою пенсією буде витрачати в день 70 л води, то за місяць він витратить 2,1 м3 води. При тарифі 25 грн/м3 вартість цієї води становитиме 52,5 грн, або 3% місячного доходу пенсіонера. Таким чином ми бачимо, що підвищення тарифів на воду в Україні призведе до порушення вимоги резолюції Генеральної Асамблеї ООН для найбідніших українців.

Отже, існує дві причини складного фінансового стану українських підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.

Перша причина – низький рівень доходів населення України. Друга причина – вимоги резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яка наголошує, що вартість води не повинна перевищувати 3% від доходів домашніх господарств.

Тобто без підвищення рівня життя неможливо підвищити тарифи на споживання води та привести у задовільний стан підприємства водопровідно-каналізаційного господарства України.

Таким чином, водопостачальні підприємства України приречені бути  нерентабельними до тих пір, поки не відбудеться значного покращення життя в Україні. А це може статися не дуже скоро. Залишається без відповіді питання: за чий рахунок погашатимуть борги водопостачальних підприємств? Держава відмовляється використовувати кошти резервних фондів для цих погашень. Залишається єдина надія на фінансову допомогу від міжнародних фінансових організацій.

Можливо, вихід з цієї ситуації можна знайти у підвищенні тарифів до достатнього рівня та в субсидіюванні найбільш незахищених верств населення, адже не всі українці живуть на 1700 грн на місяць, а підвищення тарифу на воду приблизно у 3-4 рази могло б значно поліпшити ситуацію.

Наприкінці статті наводимо тарифи на централізоване водоспоживання (водопостачання та водовідведення) у деяких країнах Європи (приведено за курсом НБУ на 31.12.2019 р. 1$=27,6883 грн):

  • Чехія – 109,65 грн/м3;
  • Фінляндія – 117,4 грн/м3;
  • Німеччина – 164,47 грн/м3;
  • Словаччина – 87,77 грн/м3;
  • Польща – 86,94 грн/м3;
  • Румунія – 50,67 грн/м3.

Таким чином, щоб досягти рівня Польщі, Україні треба підвищити тарифи на воду у 3,5 рази. Слід зазначити, що крім споживачів води ніхто інший не зобов'язаний фінансувати підприємства водопровідно-каналізаційного господарства.

Технічний стан основних фондів водопостачальних підприємств є вкрай незадовільний. Якщо нічого не змінювати, рано чи пізно обов’язково станеться аварія, що залишить сотні тисяч людей без води.

Тобто давно вже пора налагоджувати нормальне фінансування українських підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, проводити капітальні ремонти і переходити на сучасні та безпечні технології знезараження води. 

Більшість українців навіть не здогадуються, що реальна вартість води є набагато вищою, ніж вони за неї сплачують, і несподіване підвищення тарифів на воду може викликати негативну реакцію у суспільстві. Але якщо держава дійсно дбає про своїх громадян, то вона зобов'язана не замовчувати проблему, а проводити  роз’яснювальну роботу про те, що перехід на нові тарифи за воду – це перший крок до створення сучасної, якісної і безпечної української системи водопостачання, а стара українська система водопостачання вже відпрацювала свій ресурс. 

 

Експертно-аналітична група

Українського наукового інституту технічної екології