28 травня 2020
Авторські статті

УЧАСТЬ УКРАЇНИ В РАМКОВІЙ КОНВЕНЦІЇ ООН З ПИТАНЬ ЗМІНИ КЛІМАТУ

 

У 1992 році в Бразилії в Ріо-де-Жанейро була урочисто прийнята Рамкова конвенція ООН з питань зміни клімату (United Nations Framework Convention on Climate Change).

Метою цієї конвенції була стабілізація концентрацій парникових газів в атмосфері на рівні, який би запобіг небезпечному антропогенному втручанню до кліматичної системи.

Для багатьох читачів мабуть не дуже зрозумілий термін «рамкова конвенція». «Рамкова конвенція» – це переклад з англійської терміну «framework convention». Слово «framework» перекладається як «основа, база, каркас». У даному контексті словосполучення  «framework convention» означає базовий міжнародний договір, умови якого не є остаточними і деталізованими. В українській юриспруденції такі договори прийнято називати рамковими конвенціями.

Рамкова конвенція ООН з питань зміни клімату (РКЗК ООН) була підписана більш ніж 180 країнами світу, включаючи всі країни колишнього СРСР і всі промислово розвинені країни. Україна ратифікувала РКЗК ООН у 1996 році.

Верховним органом РКЗК ООН  Конференція сторін конвенції (Conference of the Parties, COP). Конференції сторін конвенції збираються один раз на декілька років для розгляду втілення положень РКЗК ООН, ухвалення рішень з подальшої розробки правил конвенції і переговорів щодо нових зобов'язань. У залежності від порядкового номеру ці конференції позначаються абревіатурою «COP», до якої додається порядковий номер конференції. Так, наприклад, перша конференція, що відбулася у Берлині в 1995 році, мала позначення COP1. У 1997 році у Кіото відбулася третя конференція COP3, на якій був прийнятий Кіотський протокол РКЗК ООН. У 2015 році в Парижі відбулася 21-ша конференція COP21, на якій була укладена Паризька кліматична угода РКЗК ООН.

Згідно з Кіотським протоколом країни домовилися у період 2008-2012 років скоротити та стабілізувати рівень викидів парникових газів до рівня 1990 року. Кожна держава отримала певні квоти на викиди до атмосфери парникових газів, а невикористані ліміти країни отримали можливість продавати.

Для України Кіотський протокол виявився несподіваним подарунком. Справа в тому, що за часів СРСР у 1990 році Україна викидала до атмосфери приблизно 800 мільйонів тонн парникових газів, а на момент ратифікації Україною Кіотського протоколу в 2004 році викиди парникових газів в Україні знизилися до приблизного рівня у 400 мільйонів тонн. Причиною зниження викидів став економічний спад в Україні після розпаду СРСР.

Україна розпочала продавати квоти на викиди парникових газів. За задумом ООН така схема була створена для додаткових надходжень до бюджету країн, що розвиваються, які повинні були б використати такий значний ресурс для боротьби з негативними тенденціями, викликаними зміною клімату, але в ситуації з Україною такий механізм послугував тільки годівницею для збагачення корупціонерів.

Після вигідного продажу в 2009-2010 роках 47 мільйонів одиниць дозволів на викиди Японії і Іспанії, Україна отримала 470 мільйонів євро, які безслідно розчинилися в Державному бюджеті. Але, згідно з умовами Кіотського протоколу, ці гроші можна було витрачати тільки на проекти, які б сприяли зменшенню викидів, на заходи щодо енергозбереження або виробництво "зеленої енергії". В результаті цього скандалу екс-прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко була звинувачена в нецільовому використанні кіотських грошей, а Україна повернула Японії невикористані "кіотські" 2,5 мільйонів  євро. І це був не єдиний український корупційний скандал, пов'язаний з Кіотським протоколом.

Незважаючи на те, що європейські країни та Японія намагалися виконувати Кіотський Протокол, станом на 2012 рік ніякого загальносвітового скорочення викидів парникових газів не відбулося. Загальна кількість викидів не тільки не знижувалася, але й продовжувала стрімко зростати. Слід зазначити, що США принципово відмовляється від участі в усіх світових кліматичних угодах, прямо заявляючи про свою неготовність до значних економічних втрат.

У 2013 році на зміну Кіотському Протоколу було укладено Паризьку угоду, згідно з якою усі держави світу, незалежно від рівня економічного розвитку, повинні докласти зусиль до зменшення викидів парникових газів.

Згідно з Паризькою кліматичною угодою країни-учасники в індивідуальному порядку визначають свої національні внески у досягнення спільної мети і переглядають їх раз на 5 років.

Кожні 5 років буде здійснюватися глобальна оцінка виконання угоди. Перша оцінка відбудеться у 2023 році. Під час здійснення глобальної оцінки не буде перевірятися індивідуальна участь окремих країн, а буде проведений глобальний аналіз того, що було досягнуто і що ще слід зробити.

Україна ратифікувала Паризьку кліматичну угоду в 2016 році, крім того, відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС Україна взяла на себе низку зобов’язань щодо формування та реалізації державної політики у сфері зміни клімату.

Згідно з Розпорядженням КМУ від 16 вересня 2015 р. № 980-р «Про схвалення Очікуваного національно визначеного внеску України до проекту нової глобальної кліматичної угоди»  Україна визначила «Очікуваний національно-визначений внесок (ОНВВ) України» та надіслала його до  Секретаріату РКЗК ООН. Згідно з ОНВВ Україна зобов’язалася до 2030 року не перевищити 60% від рівня викидів 1990 року.

Зараз,  у 2020 році, в Україні розробляється більш амбітний «Другий національно-визначений внесок (НВВ2) України до Паризької угоди». Ця розробка ведеться Мінекоенерго за фінансової підтримки уряду Швеції та технічної підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку. Наразі розглядаються три можливі сценарії, за якими рівні викидів парникових газів у 2030 році в усіх секторах економіки України становитимуть відповідно 46%, 29% та 27% від рівня 1990 року.

Для досягнення поставленої мети в Україні розробляється абсолютно новий інструмент реалізації державної політики у сфері зміни клімату – Система торгівлі квотами на викиди парникових газів (СТВ). СТВ не має аналогів в інших сферах державного управління.  

Повна версія статті

доступна тільки передплатникам